Основні функції предмету дослідження

Пророблена попередньо робота дає можливість підсумувати і виокремити чотири основні функції ґудзика:
1. утилітарну (ґудзик як застібка) 
2. декоративно-естетичну (ґудзик як прикраса)
3. магічну і оберегову(ґудзик як оберіг та амулет) 
4.семіотично-інформативну (ґудзик як розпізнавальний знак)

         На сучасному етапі ми сприймаємо ґудзик, першочергово, як об’єкт утилітарного призначення. Аналогічно ґудзик сприймався на початках свого побутування та у ХІХ – ХХ ст.: «Пуговица – кружок или шарик, шляпка с ушком, пришиваемая к одежде для застежки на петлю» - відзначав етнограф та лінгвіст В. Даль.

Окрім того на певному етапі ґудзик виготовляли без декорування, виключно як технічний елемент. Варто взяти до уваги, що ґудзиковий «капелюшок», у якості заклепки використовувався у костюмі римських воїнів, а у воєнному мистецтві, як  відомо, все створюється з практичною метою.

Варто зазначити, що сукупність „петля – ґудзик”, вповні було практично апробовано майстрами, які виготовляли лицарські обладунки XIV ст. Це було зумовлено, тим що для бою було важливим у якій послідовності заходять поли одна на одну.

Так, рухаючись лівим плечем до ворога, яке захищене щитом, потрібно було, щоб ліва пола заходила на праву, не даючи випадково прослизнути у зазор поміж пластинами панциру спису ворога. Зазначена послідовність накладання піл поклала початок чоловічому традиційному типу застібки: зліва – направо.

         Не менш вагомою для ґудзика, особливо від XVII до XX ст. включно, стає декоративно-естетична функція. Зокрема прикрашаючи одяг, людина спочатку фіксувала свій світоглядний та естетичний пріоритети, але з часом прикраси поступово перетворювалися на необхідний і цілком практичний атрибут.

Підкреслимо, що їх описують із урахуванням естетичних ідеалів часу побутування предмету. Останній диктувався різними епохами та стилями, відкриттями нових матеріалів та технік обробки (аналітичне опрацювання ми продовжимо у наступних постах).

         Надалі, важливими були магічна і оберегова функції предмету дослідження у давнину, так навіть ще на початку ХХ ст. вони відігравали значну роль у житті людей. Відзначимо, що у минулому ґудзик був одним із важливих магічних амулетів, які слугували апотропеєм від ворожих (передусім демонічних) сил для людини.

Відомо, що у порожні ґудзики вкладали крихту олова або круглого камінчика, який при русі, створював приглушений звук, що нагадував звук дзвіночка. Вказане застосування шумових апотропейних мотивів властиве для оберегів багатьох, передусім культур протоцивілізацій, корінних народів Європи, Азії, Африки, Америки, Австралії та Океанії.

         Зауважимо, що на користь оберегового призначення ґудзиків свідчить знайдена на розкопках у Новгороді сорочка молодого купця, на комірі якої  був великий плетений ґудзик червоного кольору, який нічого не застібав і, мало ймовірно, що слугував прикрасою. З урахуванням того, що червоний колір у слов’ян наділявся властивостями відлякувати нечисту силу є підстави вважати, що червоний ґудзик слугував оберегом.

         Ще одним доказом вищесказаного слугують записи К. Матейко в Етнографічному словнику українського народного одягу, які подають ґудзик із ниток, переважно червоного кольору, що закладався у петлю коміра сорочки – шпоньку. Шпонька з вмонтованим малим дзеркальцем або візерунком використовувалася на Бойківщині до поч. ХХ ст.

         Останнє також вірогідне з огляду на те, що у представників слов’янських народів вважали горловину та комір винятково важливими у містичному аспекті. І саме тому наносили на них символічні знаки із метою захисту.

         Не менш унікальними ілюстраціями оберегової функції ґудзиків слугують чотири золотих ґудзика із Сахнівського скарбу (давньоруський скарб Х – ХІІІ ст.). Зразки потрактовані, як золоті кульки покриті орнаментом із зерні та скані, декоративно оформлені «знаком засіяного поля», фактично не відомий за межами України-Руси (між його колами на трьох ґудзиках зображені три пари птахів із розпростертими крилами, а на четвертому – три пари вовкоподібних звірів).

         Незвичайні композиції на ґудзиках нагадують відому автентичну оповідь ХІІ ст. про Чурила та Дюка Степановича, котрі один перед одним змагалися у вишуканості й володінні чарівними ґудзиками.

Магічна природа виражалася двома способами: малюнком та формою. Давній принцип плетення ґудзиків зберігся і у наш час: китайські ґудзики у вигляді кулака мавпи, плетені ґудзики «Жозефіна» у Франції, як відлуння давніх традицій. У свою чергу форма яйця та жолудя, характерні для багатьох варіантів ґудзиків вважалася символом плодючості.

Семіотично-інформативна функція виникла суттєво пізніше за попередніх. Зокрема семіотика —наукова дисципліна, що сформувалася лише у XX ст., хоча знакові підходи до вивчення певних явищ і процесів можна зустріти вже в творах античних та середньовічних вчених. У межах вказаної дисципліни ґудзик розглядається, як своєрідний розпізнавальний знак приналежності до визначеної групи людей, об’єднаних фахом, соціальним статусом і т.п.

Тут виокремлюються такі основні групи ґудзиків:
· працівників державних служб, 
· воєнних строїв,
· ліврей, 
· видів світського одягу, які, з часом, ставали класикою в одязі
(фрак, смокінг, чоловічі піджаки ХХ ст., авторські ґудзики ХХ ст.).

Варто зазначити, що вперше, форма для воєнних всіх видів військ була розроблена ще Людовиком XIV у 1670 – 1672 рр. У ній все суворо регламентувалося до найдрібніших деталей, а за основу було взято крій жюстокору із незначними відхиленнями в оздобленні та типі зображень на ґудзиках для різного виду військ. Кожен із родів військ отримував свій номер, який фігурував на ґудзиках.

Після того як Петро І здійснив реформування з виразним тяжінням до стандартів Європи, у Росії перейняли подібну практику і на ґудзиках стали карбувати номери воєнних частин. Крім того, свої ґудзики виникли у воєнних лікарів, поштарів, моряків та ін., а розпочинаючи із часів Миколи І, на всіх теренах країни була запроваджена ґудзикова система, яка дозволяла чітко вирізнити – особу, її соціальний статус, місце праці і «в каких чинах ходишь».

У XVIII – XIX ст. слуги у придворних сім’ях носили ґудзики з відповідним гербом або короною, а виникнення такої практики пов’язують із забороною перебувати при дворі з зображеннями власних гербів. Першочерговим був герб короля, а ґудзики прислуги виготовлялися на 6 – 8 мм більшими за традиційні розміри.

Саме ця функція ґудзика розрізняє колекціонерів як прихильників формених ґудзиків та світських. А це вже тема іншої розмови...

символ - "засіяна нива"