Перші прототипи, що нагадували ґудзик, виникли, орієнтовно, в ІІІ тисячолітті до н.е., про що свідчить ґудзикоподібний предмет із двома отворами для пришивання віднайдений у долині Інду та велика кількість кам’яних доісторичних ґудзиків із зображенням різноманітних розеток, грифад, виявлених підчас археологічних розкопок.
Розпочнемо із ґудзикоподібних предметів періоду пізньої бронзи та раннього залізного віку, які стали прототипами для сучасних ґудзиків, що були віднайдені під час археологічних робіт на теренах України. А саме:
-бронзовий ґудзикоподібний предмет із матеріального комплексу тшинецької культури віднайдений у с. Колотівка (Войцехівка), Хмельницька обл. (за С. Березанською);
-бронзовий ґудзикоподібний предмет із Солонецького скарбу Сабатинівської культури (за І. Шарафутдіновою);
-кістяний ґудзикоподібний предмет із матеріального комплексу білозерської культури віднайдений у с. Широке Херсонської обл.(за В. Отрощенком);
гудзикоподібні предмети з кімерійських поховань.
-кістяні та бронзові гудзикоподібні предмети з кіммерійських старожитностей, які віднайдено у с.Суворо (за О. Тереножкіним) та с. Квітка Черкаська обл.(за С. Скорим);
-бронзові та металеві гудзикоподібні предмети із старожитностей висоцької культури віднайдені у с. Золочів Львівської обл.(за Л. Крушельницькою) та с. Лугове Львівської обл.(за М.Бандрівським). Варто зазначити, що останній зберігається у Львівському Історичному музеї.
Об’єднувальною рисою для вище перерахованих предметів слугує наступне: наявність «капелюхів» та «ніжок», що надає їм статусу прототипів ґудзиків.
Вагомим доповненням до першовідкритих прототипів ґудзиків слугує експонат постійної експозиції єгипетського мистецтва у Луврі – ґудзик – печатка, який датується 3100 – 2700 рр. до н.е. Виконаний із слонової кістки діаметром 3 см.
У цього експонату як і у китайського ґудзика із колекції французького філобутоніста LoicAllioвже виникає ґудзикова ніжка, яка виконана цілісною із тілом ґудзика. Існує припущення, що перші ґудзики були саме на ніжках, а шнурівка, яка обвивала їх, опісля, стала виконувати функції повітряної(нависної) петлі. Такий вид застібки побутував у китайському одязі періоду імперії Хань (206 до н.е. – 220 н.е.).
Мета, з якою розпочато цей блог – презентувати ґудзикарство, як явище декоративно-ужиткового мистецтва та філобутоністику, як різновид колекціонування предмету дослідження. Окрім того, наше спілкування передбачає практичний компонент, а саме запропонувати проект музею ґудзиків.
Слід вказати, що у 40-х роках ХХ ст. набуло широкого розповсюдження явище колекціонування ґудзиків, яке отримало назву – філобутоністика. Саме слово складається із двох слів: «філо» – від грецького «любов» та «bouton» – від французького брунька, ґудзик. З часом філобутоністика трансформувалась від збирання ґудзиків до детального вивчення процесу виникнення, матеріалів виконання, біографії майстрів, які їх виготовили і т.п. Загалом у процесі історичного розвитку, ґудзики, розмаїті у формальному вирішенні, типах оздоблення, специфіці побутування, матеріалів виконання та іншого, отримали доволі чітку типологію на цивільні та військові (надалі це стало основою розподілу при формуванні колекцій ґудзиків).
Пророблена попередньо робота дає можливість підсумувати і виокремити чотири основні функції ґудзика: 1. утилітарну (ґудзик як застібка) 2. декоративно-естетичну (ґудзик як прикраса) 3. магічну і оберегову(ґудзик як оберіг та амулет) 4.семіотично-інформативну (ґудзик як розпізнавальний знак)
На сучасному етапі ми сприймаємо ґудзик, першочергово, як об’єкт утилітарного призначення. Аналогічно ґудзик сприймався на початках свого побутування та у ХІХ – ХХ ст.: «Пуговица – кружок или шарик, шляпка с ушком, пришиваемая к одежде для застежки на петлю» - відзначав етнограф та лінгвіст В. Даль.
Окрім того на певному етапі ґудзик виготовляли без декорування, виключно як технічний елемент. Варто взяти до уваги, що ґудзиковий «капелюшок», у якості заклепки використовувався у костюмі римських воїнів, а у воєнному мистецтві, як відомо, все створюється з практичною метою.
Варто зазначити, що сукупність „петля – ґудзик”, вповні було практично апробовано майстрами, які виготовляли лицарські обладунки XIV ст. Це було зумовлено, тим що для бою було важливим у якій послідовності заходять поли одна на одну.
Так, рухаючись лівим плечем до ворога, яке захищене щитом, потрібно було, щоб ліва пола заходила на праву, не даючи випадково прослизнути у зазор поміж пластинами панциру спису ворога. Зазначена послідовність накладання піл поклала початок чоловічому традиційному типу застібки: зліва – направо.
Не менш вагомою для ґудзика, особливо від XVII до XX ст. включно, стає декоративно-естетична функція. Зокрема прикрашаючи одяг, людина спочатку фіксувала свій світоглядний та естетичний пріоритети, але з часом прикраси поступово перетворювалися на необхідний і цілком практичний атрибут.
Підкреслимо, що їх описують із урахуванням естетичних ідеалів часу побутування предмету. Останній диктувався різними епохами та стилями, відкриттями нових матеріалів та технік обробки (аналітичне опрацювання ми продовжимо у наступних постах).
Надалі, важливими були магічна і оберегова функції предмету дослідження у давнину, так навіть ще на початку ХХ ст. вони відігравали значну роль у житті людей. Відзначимо, що у минулому ґудзик був одним із важливих магічних амулетів, які слугували апотропеєм від ворожих (передусім демонічних) сил для людини.
Відомо, що у порожні ґудзики вкладали крихту олова або круглого камінчика, який при русі, створював приглушений звук, що нагадував звук дзвіночка. Вказане застосування шумових апотропейних мотивів властиве для оберегів багатьох, передусім культур протоцивілізацій, корінних народів Європи, Азії, Африки, Америки, Австралії та Океанії.
Зауважимо, що на користь оберегового призначення ґудзиків свідчить знайдена на розкопках у Новгороді сорочка молодого купця, на комірі якої був великий плетений ґудзик червоного кольору, який нічого не застібав і, мало ймовірно, що слугував прикрасою. З урахуванням того, що червоний колір у слов’ян наділявся властивостями відлякувати нечисту силу є підстави вважати, що червоний ґудзик слугував оберегом.
Ще одним доказом вищесказаного слугують записи К. Матейко в Етнографічному словнику українського народного одягу, які подають ґудзик із ниток, переважно червоного кольору, що закладався у петлю коміра сорочки – шпоньку. Шпонька з вмонтованим малим дзеркальцем або візерунком використовувалася на Бойківщині до поч. ХХ ст.
Останнє також вірогідне з огляду на те, що у представників слов’янських народів вважали горловину та комір винятково важливими у містичному аспекті. І саме тому наносили на них символічні знаки із метою захисту.
Не менш унікальними ілюстраціями оберегової функції ґудзиків слугують чотири золотих ґудзика із Сахнівського скарбу (давньоруський скарб Х – ХІІІ ст.). Зразки потрактовані, як золоті кульки покриті орнаментом із зерні та скані, декоративно оформлені «знаком засіяного поля», фактично не відомий за межами України-Руси (між його колами на трьох ґудзиках зображені три пари птахів із розпростертими крилами, а на четвертому – три пари вовкоподібних звірів).
Незвичайні композиції на ґудзиках нагадують відому автентичну оповідь ХІІ ст. про Чурила та Дюка Степановича, котрі один перед одним змагалися у вишуканості й володінні чарівними ґудзиками.
Магічна природа виражалася двома способами: малюнком та формою. Давній принцип плетення ґудзиків зберігся і у наш час: китайські ґудзики у вигляді кулака мавпи, плетені ґудзики «Жозефіна» у Франції, як відлуння давніх традицій. У свою чергу форма яйця та жолудя, характерні для багатьох варіантів ґудзиків вважалася символом плодючості.
Семіотично-інформативна функція виникла суттєво пізніше за попередніх. Зокрема семіотика —наукова дисципліна, що сформувалася лише у XX ст., хоча знакові підходи до вивчення певних явищ і процесів можна зустріти вже в творах античних та середньовічних вчених. У межах вказаної дисципліни ґудзик розглядається, як своєрідний розпізнавальний знак приналежності до визначеної групи людей, об’єднаних фахом, соціальним статусом і т.п.
Тут виокремлюються такі основні групи ґудзиків: · працівників державних служб, · воєнних строїв, · ліврей, · видів світського одягу, які, з часом, ставали класикою в одязі (фрак, смокінг, чоловічі піджаки ХХ ст., авторські ґудзики ХХ ст.).
Варто зазначити, що вперше, форма для воєнних всіх видів військ була розроблена ще Людовиком XIV у 1670 – 1672 рр. У ній все суворо регламентувалося до найдрібніших деталей, а за основу було взято крій жюстокору із незначними відхиленнями в оздобленні та типі зображень на ґудзиках для різного виду військ. Кожен із родів військ отримував свій номер, який фігурував на ґудзиках.
Після того як Петро І здійснив реформування з виразним тяжінням до стандартів Європи, у Росії перейняли подібну практику і на ґудзиках стали карбувати номери воєнних частин. Крім того, свої ґудзики виникли у воєнних лікарів, поштарів, моряків та ін., а розпочинаючи із часів Миколи І, на всіх теренах країни була запроваджена ґудзикова система, яка дозволяла чітко вирізнити – особу, її соціальний статус, місце праці і «в каких чинах ходишь».
У XVIII – XIX ст. слуги у придворних сім’ях носили ґудзики з відповідним гербом або короною, а виникнення такої практики пов’язують із забороною перебувати при дворі з зображеннями власних гербів. Першочерговим був герб короля, а ґудзики прислуги виготовлялися на 6 – 8 мм більшими за традиційні розміри.
Саме ця функція ґудзика розрізняє колекціонерів як прихильників формених ґудзиків та світських. А це вже тема іншої розмови...
Для початку дослідження звернемося до «Етимологічного словника української мови», віднайшовши у ньому походження слова «ґудзик» із кореня [гудз] – “гуля, вузол, потовщення”, ґудзик, гудзик, гудзок «невеликий гудз, пухлина»
Збереження початкового [ґ] в більшості українських форм, як і зміна [з] в [дз], зумовлене експресивним характером відповідних слів. Частково [ґ] могло бути підтримане впливом польської мови, з якої, можливо, слово «ґудзик» було запозичене.
Продовжимо етимологічне дослідження за трьома мовними індоєвропейськими групами:
Романська група (фран. bouton, італ. bottyne, ісп. batyn, португ. botгo,). Згідно однієї групи досліджень, вихідним словом слугувало старофранцузське butun, boton «шишечка, брунька, бутон», згідно інакших – дієслівна форма латинської bottyne, bottгrе “протискувати, протикати, пронизувати» та старо-французське buter, bouter «впиратися, буцати». Відповідно до іменникової форми «ґудзик» отримав свою назву за подібністю форми, а у другому, дієслівному випадку походження, за прямим утилітарним використанням самого предмету.
Вплив романської лінії можна побачити у слові, яке атрибутує назву виду колекціонування ґудзиків – філобутоністика. Воно походить від двох слів: грец. філо – любов та фран. бутон – ґудзик.
Німецька лінія (нім. Knopf, гол. Knoop, ісл. Knaappr, дат. Knop, ірл. спбіре). Етимологія цього слова не являє собою великого інтересу для лінгвістів, і тому в окремих словниках воно просто відсутнє. Відомі попередники – нижньонімецьке knoppe та староанглійське споер «шишка, випуклість, вершина». Практично ідентичне походження та значення із попередниками.
Слов’янська лінія (рос. пуговица, словен. рфglіса, латиш. puxga, і т.п.). Згідно етимологічного словника російської мови М. Фасмера т. ІІІ М., 1978, слово походить від давньо-індійської pucjas «купа, грудка, маса». Словники російської мови ХІХ століття (словник Даля) подають слова пугвица,пуховка, пугва, пуговина «кругла або куляста прикраса; краплі, бризки» від церковнослов’янського пугва (погва) «пуклість, випуклість, горбик».
Враховуючи, що всі мови Європи активно взаємодіють між собою протягом сотень років, відносно нескладно знайти вияви взаємовпливів слів. Найяскравіший приклад – англійська мова, яка у свій час переживала впливи французької – bouton – button. Та збереглися у слові «ґудзик» і німецьке «коріння»: слова knob, knop, knoll, knot і сьогодні означають «шишка, брунька, бугорок, гудз». Але у романо-німецьких мовах відсутні сліди слов’янського коріння та присутня спорідненість у значенні.
Справді, такою стає перша реакція співрозмовника, коли ти намагаешся розповісти йому історію виникнення гудзиків, а тим паче, історію, яку вже пишуть самі гудзики...
Вона, природньо заповнює порожнечі та розставляє акценти. Усе в ній володіє змістовним навантаженням. Практичними та креативними ідеями проникнуті не лише предмети мистецтва, але і предмети побуту, речі, які у своїй еволюції досягають рівня шедеврів. Для прикладу, ідея ґудзика, дуже проста – предмет, що слугує з’єднанню двох деталей одягу. Але яким довгим був історичний шлях від виникнення форми, як такої до визнання та широко використання, і у кінцевому варіанті, – предмету мистецтва та колекціонування. Значення ґудзика як пам’ятки історії мистецтва і навіть - промисловості інколи недооцінюється. Ґудзик, будучи охоронцем інтимності, носієм національних символів, бував часто єдиним існуючим свідком історії, єдиною пам’яткою після людини, якій вірно служив. Кожен ґудзик може «розповісти» свою історію виникнення та буття.
